Сентиментальна розмова - Аква Віта

В старім саду серед нічної мли

Дві постаті непевнії пройшли.

В них зір погас, уста у них змарніли,

I ледве чутно голоси бриніли.

В старім саду, в зимову ніч сумну

Два привиди будили давнину.

— Ти згадуєш, як ми колись любились?

— Навіщо вам ті згадки знадобились?

— Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?

Чи рвешся серцем ти до мене?

— Ні.

— Як ми колись удвох жили щасливо,

Зливаючи серця й вуста!

— Можливо.

— Де синь небес, де сяєво надій?

— Надії ті почезли в тьмі густій.

Отак ішли вони у ніч зимову,

I тільки місяць чув чудну розмову.

В старом саду среди ночной мельницы

Две фигуры неуверенности прошли.

Зрение угас, уста у них осунулись,

И еле слышно голоса звучали.

В старом саду, в зимнюю ночь грустную

Два призрака пробуждали старину.

— Ты вспоминаешь, когда мы любились?

— Зачем вам эти упоминания понадобились?

— Видишь ли ты теперь меня во сне?

Прорвешься ли сердцем ты меня?

- Нет.

— Когда мы вдвоем жили счастливо,

Сливая сердца и уста!

- Возможно.

— Где-то син небес, где-то надежд?

— Надежды те почезли в тьме густой.

Так шли они в ночь зимнюю,

И только месяц слышал странный разговор.