Не бійся жити - Марія Бурмака

І коли залишилася зовсім сама,

І коли вже здається — світла нема,

Коли небо твоє на колір чужим стає,

Ти б виводила лінії знов на руці,

Впізнавала б надію в кожнім лиці,

Малювала б на склі вогонь —

І розбила б скло.

Не бійся жити — світ для того,

Щоби любити, сонце, дощ і вітер,

Небо, зорі, квіти… Все для тебе.

А ти не бійся жити,

Сонце, дощ і вітер, небо, зорі, квіти,

Світ для того, щоб любити тебе.

Ти ішла по межі, ти ішов по межі,

Тільки знай: ніхто тобі не чужий,

І рука у руці - назавжди твоє тепло.

І не можеш тепер лишитися сам,

Де читаєш мої слова по губам,

Повертає тебе назад моя любов.

Ти у серці своїм — тамований стук,

Ти на дотик, як спалах, навіть на звук,

Ти вже майже летиш — відкрите вікно давно.

Розбивається ніч, ламається час,

Ти гасила вогонь — не згасне свіча,

І не бійся — любов тепер береже тебе.

И когда осталась совсем одна,

И когда уже кажется — света нет,

Когда небо твое на цвет чужим становится,

Ты бы выводила линии снова на руке,

Узнавала бы надежду в каждом лице,

Рисовал бы на стекле огонь

И разбила бы стекло.

Не бойся жить — мир для того,

Чтобы любить, солнце, дождь и ветер,

Небо, звезды, цветы… Все тебе.

А ты не бойся жить,

Солнце, дождь и ветер, небо, звезды, цветы,

Мир для того чтобы любить тебя.

Ты шла по границе, ты шел по границе,

Только знай: никто тебе не чужой,

И рука в руке – навсегда твое тепло.

И не можешь теперь остаться один,

Где читаешь мои слова по губам,

Возвращает тебя моя любовь.

Ты в сердце своем — тамированный стук,

Ты на ощупь, как вспышка, даже на звук,

Ты уже почти летишь – открытое окно давно.

Разбивается ночь, ломается время,

Ты гасила огонь — не погаснет свеча,

И не бойся — теперь любовь бережет тебя.