Час - Vivienne Mort

На мене ти підвів обличчя

І свій мені довірив страх.

Тепер сильніші будуть руки,

Бо серце у моїх руках.

Удень завжди були ми двоє,

Вночі нас вітер розділяв.

Ішов і брав мене з собою,

Тобі нічого не казав.

Але час все минає.

Час, він спокою не знає.

Тільки мить я з тобою.

Мить.

Може, то було любов’ю?

Може, то було любов’ю?

Не знаю.

Не знаю я.

Тобі дивилася у очі

І в них сміялася тобі.

Своїми плакала щоночі.

Пробач на небі й на землі.

Скажи: кого вже загубили,

Того, напевно, вже не ждуть?

Закрию двері, всім спасибі.

Мене ніколи не знайдуть.

Але час все минає.

Час, він спокою не знає.

Тільки мить я з тобою.

Мить.

Може, то було любов’ю?

Може, то було любов’ю?

Не знаю.

Не знаю.

Що було любов’ю?

Може, то було любов’ю?

Не знаю.

Не знаю я.

На меня ты поднял лицо

И свой мне доверил ужас.

Теперь сильнее будут руки,

Ибо сердце в моих руках.

Днем всегда были мы двое,

Ночью ветер разделял.

Шел и брал меня с собой,

Тебе ничего не говорил.

Но время все проходит.

Время, он не знает покоя.

Только мгновение я с тобой.

Мгновение.

Может, это было любовью?

Может, это было любовью?

Не знаю.

Я не знаю.

Тебе смотрела в глаза

И у них смеялась тебе.

Своими плакала каждую ночь.

Прости на небе и на земле.

Скажи: кого уже потеряли,

Того, наверное, уже не ждут?

Закрою дверь, всем спасибо.

Меня никогда не отыщут.

Но время все проходит.

Время, он не знает покоя.

Только мгновение я с тобой.

Мгновение.

Может, это было любовью?

Может, это было любовью?

Не знаю.

Не знаю.

Что было любовью?

Может, это было любовью?

Не знаю.

Я не знаю.