Атомна помпа -

Я іду на розслабоні, попиваючи сік,

Сонце світить мені в скроню, зігріває лівий бік.

Пахне літо липоцвітом і бентежить мою кров,

Змусить збуджено тремтіти, потім розслабляє знов.

Продаються полуниці за ціною ковбаси,

Коротесенькі спідниці, як магнітні полюси.

Мої погляди блукають знизу-вгору, згори-вниз —

Ні на що не натякаю, просто мрію про сюрприз.

Проїжджає вантажівка, натискає на клаксон,

Дуже нетвереза жінка демонструє лексикон.

Кожен має свої справи, кожен має власний біль,

То розбіглись вліво-вправо, то злетілись звідусіль.

Переповнені вокзали, на квитки росте ціна.

Десь по радіо сказали — чи то криза, чи війна.

Емігранти, окупанти — вибирати нам не час!

Ми — чорнобильські мутанти, в серці кожного із нас…

Атомна помп!

Атомна па!

Атомна помп!

Помп!

Атомна па!

Па!

Знову тиснуть звідусюди і дорослі, і малі.

Десь поділись добрі люди, залишились тільки злі.

Що чекати?

Треба брати це життя під свій контроль,

Розривати пута-ґрати, жити, а не грати роль!

Я до сонця посміхаюсь — що там, сонце, як живеш?

Груди розпирає радість і вона не має меж!

Вірю я — з гидкої браги вийде дивовижний квас!

І додає мені наснаги те, що в кожному і з нас…

Я иду на расслаблении, попивая сок,

Солнце светит мне в висок, согревает левую сторону.

Пахнет лето липоцветом и смущает мою кровь,

Заставить возбужденно дрожать, затем расслабляет снова.

Продаются клубники по цене колбасы,

Коротенькие юбки, как магнитные полюса.

Мои взгляды блуждают снизу-вверх, сверху-вниз—

Ни на что не намекаю, просто мечтаю о сюрпризе.

Проезжает грузовик, нажимает на клаксон,

Очень нетрезвая женщина демонстрирует лексикон.

Каждый имеет свои дела, каждый имеет свою боль,

То разбежались влево-вправо, то взлетели отовсюду.

Переполненные вокзалы, на билеты растет цена.

Где-то по радио сказали — то ли кризис, или война.

Эмигранты, оккупанты – выбирать нам не время!

Мы — чернобыльские мутанты, в сердце каждого из нас…

Атомный помп!

Атомно па!

Атомный помп!

Насос!

Атомно па!

Па!

Снова давят отовсюду и взрослые, и малые.

Где-то делись добрые люди, остались только злые.

Чего ждать?

Надо брать эту жизнь под свой контроль,

Разрывать путы-решетку, жить, а не играть роль!

Я до солнца улыбаюсь — что там, солнце, как живешь?

Грудь распирает радость и она не имеет предела!

Верю я — из гадкой браги выйдет удивительный квас!

И придает мне силы то, что в каждом и из нас…